6 грудня - День збройних сил України

2012-12-03

Збро́йні си́ли Украї́ни — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного типу, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Історія українського війська сягає тих древніх часів, коли тодішні мешканці земель сучасної України вперше змушені були взятися за зброю щоб боронити життя і свободу себе і своїх близьких, свого народу і суспільства.

Вся історія державності України тісно пов'язана утворенням і розвитком тих чи інших військових формацій, які забезпечували державний лад, захист і безпеку громадян як від зовнішніх агрессорів так і від внутрішніх дестабілізуючих факторів.

В часи Київської Русі основу українського війська складали князівські дружини і народне ополчення — загони самооборони тих чи інших населених пунктів, в ті часи кожний дорослий чоловік мав право і часто був зобов'язаний носити зброю.

В ординські часи частина жителів України потрапляє під ясак (військову повинність) і служить у ординському війську (є згадки про службу тодішніх руських воїнів на землях сучасного Китаю), в той час як інші борються з ігом, утворюючи численні козацькі загони, по типу партизанських.

У XIV–XVI ст. україноруські люди служать у складі війська Великого князівства Литовського, Московської держави, потім Речі Посполитої і навіть Кримського ханства. Крім того, на основі самоорганізованих загонів самооборони починається формування козацького війська, яке пізніше у документах отримало назву Військо Запорізьке Низове.

Саме особовий склад Війська Запорізького відіграє вирішальну роль у Визвольній війні 1648–1657 рр. українського народу середини XVII ст під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Після проголошення союзу з Московським царством 1654 року, Військо Запорізьке починає все більше асимілюватися із військовими силами Московії.

З посиленням гніту царату Українське козацьке військо втрачає свою колишню могутність. Цьому сприяє ліквідація указом імператриці Катерини ІІ Гетьманщини, як українського державного утворення, та зруйнування 1775 року Запорізької Січі, що була справжнім оплотом українського козацтва. Тепер із українців Наддіпрянщини комплектується значна частина особового складу новоутвореного Чорноморського імперського флоту та армії.

Після падіння Російської імперії на українських землях утворюються численні військові формації, в тому числі Армія УНР, загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махно, а також Червоне козацтво. Останнє стає основою збройних сил УСРР і СРСР — РСЧА.

З розгортанням Другої світової війни українці починають творити свої власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ — парамілітарну організацію, яку формують у 1938–1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави — Карпатської України.

1940 року за дорученням Уряд УНР в екзилі Тарас Бульба-Боровець формує на Поліссі збройну формацію, яка має розпочати боротьбу за Незалежність України. Це військо дістало назву Поліська Січ та нараховувало до 10 000 бійців.

Саме на основі Поліської Січі сформувалося озброєне крило Організації українських націоналістів — Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення цього війська прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, проте сам процес його формування був досить складним та фактично тривав до 1943–1944 років. Метою УПА було вибороти Незалежність України, а отже вона вела збройну боротьбу як проти Червоної армії, та і проти німецького Вермахту. Очолив УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Після його смерті 5 березня 1950 року (його було вбито в бою з радянським каральними частинами) командування Українськими повстанцями взяв на себе Василь Кук. Спочатку УПА вела відкриту боротьбу з ворожими частинами, а з кінця 1940-х перейшла до партизанського підпілля. Останній бій між вояками УПА і радянськими каральним військами відбувся аж 14 квітня 1960 року./Files/images/800px-Zsu_prapor.jpg

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності та пізнішого розпаду Радянського Союзу, Україна як незалежна держава успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України.

З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9293 танки і 11346 бойових машин)[5], бригада спецназу, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч чол.

Уряд України приступив до створення Збройних сил. Характерними ознаками того періоду були одночасне формування правової основи діяльності Збройних сил, реорганізація їх структур, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією Договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської Угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних сил України, постанова «Про Раду оборони України», Закони України оборону України», Збройні сили України», Воєнна доктрина України тощо.

На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій кінця ХХ-го сторіччя. Вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Так були закладені основи національного війська незалежної держави: за короткий термін були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо.

Нині Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». У наш час[Коли?] понад 20 000 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь в операціях з підтримання миру у більше ніж 10 країнах світу.

Кiлькiсть переглядiв: 123